Квіти не в’януть,
коли мають що пити; --
Яскраві краплини роси.

Зелені кольори повітря
освіжають охоту життя,
Як ранні весняні дощі.

Квіти блакитні... --
Це зіроньки під небом.
Пустелю землі обійняли.

По морю, тихенько, теж,
хвилі свої розсіяли.

Розкішний із рути вінок
у барвінок діти убрали.

Квіти не в’януть!
Життєві нам мрії вони.
Стан наш є загальний,
на цій планеті води.

Наглі хвилі б’ються як крила
ворона чорного. Здається то грак!
Чорне пір’я -- фіолетовий блиск
Він же є той не любимий птах!..
Де щось померле, буде він там;
Шукає добичі собі. Забрів у село.
Про нього не знав ще ніхто!
-- Він є птах.

Як ворон, крилатий літає.
Співати не знає.
Гуркоче як грім --
У чистому полі, він є грак.
 
Гуляє, шукає дохлини,
Головою на право, на ліво, хиляє
-- із вітряним сміхом сміється;
Чорний як сажа. Гадає що він --
На орла схожий... Й потімже
Гіркоти знати не може
Буцімто роду царів він є птах!..
-- Він є птах.

А з ним, я довірниЙ
-- Він же, на правді, є птах.

Se o justo é injusto
Como será o injusto:
-- em sua injustiça!
Trapaceando o mais fraco?
Tirando-lhe a sorte, já de pouca valia,
que o asfixia, durante as noites sem sono?
Que mata os pequenos desejos, do seu labutar,
durante os dias longos, que nunca terminam?..

Não percebe nas faces doridas,
coloridas de gotas molhadas,
empanadas pelas sombras da consciência da dor,
do injustiçado -- o trapaceado sofredor!?

Ele vive de teimoso... Deve ser pois sofredor!
Não nasceu de estirpe clara... -- Pensa assim,
o injusto, em seus passeios, pelos caminhos
dos seus descaminhos de injustiça. Que pavor!
-- A sua mente vive em um estado de torpor...
Choque nele de whisky, aplica-lhe o terapeuta
Dizendo-se o seu amigo melhor.
É assim que o mundo gira... Sim Senhor!
Uma longa metragem para dizer não...
Por favor, mude a trilha do injusto,
Meu Senhor!.. Se possível for?

Я дивлюся в далекі простори...
Здається щось блимкає там!
Питаюся я: "Чи то може
-- щось там бути,
Поза горами горизонтів,
Як думки мої виражають
видіння мої?" Чи може-то я,
Знаходжуся тут, у темному сні?

Чи я є?
Чи я був?
Що я думав колись, або вчора,
Я і нині не забув!
Тож існую. Бо працюю --
Розповсюджую мої роздуми
Будую ідеї нового стилю
Виробляю, все по волі --
Стежинки для моєї долі!

Не так буде взавтра, як вчора.
Філософії ізмініють свої престоли
-- Мислителі грецькі, тоже
Не вдержалися навколо свого кола.
Розійшлися... Як попіл під вітром
в наших думках поховалися.
Заснули!.. Не загинули зовсім;
Цементували свій грунт духа --
Тай розсилали як форма мрій!..

А ми живемо від самих подій...
Скоротилися думи наші. А серце
-- не вогонь пекучий,
А льодова кора покрила! Не так
було вчора; Здається все могила...
Велика могила відкрила горло своє,
Людство все захватила й покрила --
Зеленим бур’яном всіх типів... Тай
Заснула навіки! Потопилася
самостійно в глибині річки
-- немов би сокира...

Я ж дивлюся в далекі простори...
І знаю --
Не так буде взавтра, як вчора!..
А чому так?..
Я сам себе питаю.

Вадим Сергеевич  Шефнер
Vadim Sergeevich Shefner  (1914 — 2002)
Poeta, prosador, ficcionista russo.
Tradução do russo, do poemeto
«Собака сторожила гладиолусы»,
por Mykola Szoma

Um cão e os gladíolos

Um cão vigiava alguns gladíolos,
Vislumbrava neles a sua felicidade,
O vento acariciava, maciamente,
Os pelos do cão esperançoso,
E, em seus ouvidos, murmurava:
"Tenha esperança... O seu futuro,
Veja à frente... Logo ali!.." -- Mas,

Eis que a tempestade lançou a trovoada,
Murcharam os gladíolos ...  Amarrotados,
Perderam o seu valor qualitativo superior.
O cão -- em uivos, lamentou a sua sorte.
-- Desolado e triste faleceu!

As tuas madeixas
E os teus cachos,
São os meus sonhos por ti!

De tuas longas madeixas,
Por que tu te queixas?
Por que dizes, a todos,
que vais as cortar?..

Do teu charme e beleza
E, do teu porte, fineza,
As madeixas são a flot!
Não as cortes! Singeleza,
Por favor!..

Se dos teus cabelos negros
Cachos não brotarem, então
Os suspiros meus por ti --
Tornar-se-ão prantos...
-- Fluirão riachos.

De tuas longas madeixas,
Por que tu te queixas?

Anos de 1970

Далеко десь,
Поза межами мого поняття,
Мої думи літають...

Як хвилі повітряних масс,
Внаслідок збунтованих хмар
-- піднебесних просторів,
Турботи приносять для мене:
Чого тут я є?
Чого хтось чекає від мене?
Я більший, чим я себе чую?
Чи я є ніщо! Та й не знаю!

Хто я? -- Я запитуюсь!..
А відповіді мені не дають.
Напевно, також не відають!
Або ж не хотять розказати,
Щоб мене не зруйнувати --
Як краплинку ранньої роси.

Розвіяти не бажають --
Дух свободи мандрування,
необхідний для душі.

Хоч і порох моє тіло,
Не є попіл мій дух... Ні!
Хоч часами він і доходить
аж до абсурду, --
не затоплюється в нім!
Кричить: "Май стійкість,
борися... Це ж твої дні!"

Поза межами мого поняття,
Далеко десь літають,
Необмежені думи мої!

Até que enfim --
passados nove anos,
chegou o dia da partida.

Disse-me o gerente:
"Bem, chegou o dia!
Dou-te a conta e
vas seguindo o teu caminho.
Nada mais tens a fazer aqui.
Procure agora um outro ninho;
Adeus e boa sorte!"

E eu parti...
Em busca de outro ninho
que desse-me um abrigo material,
Ao longo do caminho meu --
Da minha estada existencial.

Até que enfim,
passaddos nove anos,
chegou a hora da despedida.

Ninguém chorou...
Todos se riram...
Os que ficaram
-- alguns apenas,
A boa sorte me desejaram...

Afinal, a vida é assim --
Até que enfim!!!

Anos de 1980

Nuvens se formam
e se deslocam
debaixo dos céus.

Ondas se formam
sobre as águas
dos mares.

Os sabores
se sente
pelos paladares.

O cheiro dos aromas
se absorve pelas narinas.

As mãos
que mais acariciam,
são as mãos femininas.

Juntando o sentir os aromas,
mais as mãos femininas,
acariciando as narinas;
Sentiremos, na nossa alma carente,
como se as ondas cortassem a mente
e como se as nuvens se deslocassem
-- acima das ondas dos mares,
por debaixo dos céus,
num tom dolorido, velozmente.

Felizmente,
As mãos que acariciam
-- São as mãos femininas.
Só elas... São elas e somente!

Небезпека чатує старого дідуся,
чатує малого дитяти невинність;
Якщо зневага безсилля зростає,
то сила безпеки небезпеці,
Все що найкраще людини, віддає!

Нема як дитині, так як дідусеві,
Звільнитись за власним бажанням
-- В них сили безсильні;
Вони від природи слабі. Грунт,
основа та сила: Склад життя їх
-- Вся могутність, то є усі ми!
Уважай, брате мій!
То є я, а також є і ти. Корінь
їх існування, це є усі ми.

Обнімімося, разом з дідусем...
Закличмо бабусю також!
Разом всі, обіймем дитя пильно
Хай з’єднає нас палке кохання,
в один грунт. Ми сильні разом!